17 апреля
49 просмотров
0 0

Чому ми покинули свій дім? Війна стукала у двері.

Чому ми покинули свій дім? Війна стукала у двері.
Infopositiv.net
А на очах бринить сльоза.
Бо Україну покидаю Я.
Ми не гукали, ми не чекали,
Ми мирно спали.
Ранок. І страшні слова.
Війна, війна, війна…
За що прийшли стріляти нас?
За що летять ті кляті бомби?
Ми вибігаємо, чи зачинили двері?
Яка різниця, валіза за плечами є.
Стріляють. Зелений коридор.
Війна, війна, війна…
Ми їдемо і ми живі.
Навколо тисячі таких як ми.
Що там і хто чекає нас?
Де наші рідні, чи живі?
І нам відкрили Люди двері.
Війна, війна, війна…
У кожного історія своя.
Розкажімо правду СВІТУ.
Про нашу квітучу Україну.
Ці слова народились на кордоні ми вимушені були покинути Україну, шукати захист. Я ніколи не думала, що буду писати у своєму блозі ПОЗИТИВНИХ матеріалів про війну. Я хочу щоб люди знали.
Ті страшні часи війни, залишились в пам’яті назавжди.
Ми знайшли притулок у Болгарії! Про країну в якій я зараз живу, буду писати. Я вже можу писати! Я вже майже не боюсь, коли щось стукне. Я хочу подякувати людям, людяності, якщо за когось не напишу, (інколи я навіть не встигла спитати ім’я або запам’ятати його) то знайте, я всім, хто допомагав моїй родині бажаю:
Здоров’я! Мирного неба! Добро повертається сторицею!
В складний час залишатися байдужими до ситуації, що склалася, в якій ми опинилися не по добрій волі, (та тисячі таких громадян нашої України) просто не можливо.
Дякую за підтримку моїм рідним, моїй родині! Мій син Ilyashenko Maksim був і є на зв’язку, шукав всі можливі варіанти, як допомогти. Дякую татьяна павлюченко за допомогу! #ОльгаВасилевськаСмаглюк – Округ 96 Дякую! Дякую Тарасе (прізвище не знаю) він був з нами на зв’язку, підтримував, повідомив про евакуацію! Сказав, як треба їхати (тихенько, відкрити, вікна, начепити біли рушники) Так ми приєдналися до колони. Так ми дісталися до #Білогородки, цей короткий шлях зайняв 12 годин! Дякую #волонтерам обігріли та нагодували.
Возможно, это изображение (3 человека, люди сидят, люди стоят и еда)
Так ми провели ніч у Білогородці.
Возможно, это изображение (1 человек)
У Києві дякую Максим Погорілий ми змогли відпочити у твоїй затишній квартирі, смачно поїсти. Ми шукали, хто сяде за кермо і допоможе нам в дорозі. Чоловіку дуже важко було це робити, поважний вік та стрес в якому ми знаходились всі дні. Нам допомагали шукати водія всі наші друзі та знайомі. Допомагали Юлия Перлова та її чоловік Павло, Дякую! І він знайшовся Sergiy Tkachenko. Ми їхали 2 дні ДЯКУЮ, Сергію за допомогу.
Возможно, это изображение (1 человек, автомобиль и на открытом воздухе)
Дуже цікава історія, Сергій колись ходив до мене в дитячий садочок, в #Маріуполі №136, його мама мене згадала. Ми розмовляли, згадували, та дуже хвилювалися за наших рідних, на долю яких випали випробування, всі жахіття, цієї страшної війни.
На Закарпатті моя родина знайшла перший прихисток. Ми були стомлені, налякані, дуже хвора мама. Ці неймовірні люди нас зустріли, як рідних. Ми недалеко вiд Ужгорода. Село Ратiвцi.
Возможно, это изображение (на открытом воздухе и дерево)
Нагодували, дали прихисток, заспокоїли. Alica Mormul дякую!!! Дякую Edina Juszko за допомогу, коли ми вирішили їхати за кордон, Вашому Татові та всім мешканцям села Ратiвцi. Ми розказали про наш спокійний, чудовий Ворзель. Як до нас прийшли, приїхали, прилетіли захищати “брати”. Почали “захист” з дітей, обстріляли дитячий будинок.
В нашій групі люди організувались, ми зібрали для дітей їжу. На той час це була наша влада, дякую дівчатам, Наш #Ворзель та наші групи на Фейсбуці найкращі! Так пройшли три дні, був зв’язок навіть інтернет, а потім кожного дня все гірше та гірше, більше обстрілів. Не стало зв’язку, потім світла, потім вимкнули газ. Ми осталися на самоті, над хатою літали гвинтокрили, як ті шуліки (коршуни), якби не високі дуби та сосни, які хитались, було таке враження, що вони з задоволенням своїм поганим крилом придавлять наші дахи та людей.
Моя бабуся яка народилась в 1900 році, я любила слухати її розповіді в дитинстві, вона казала, що будуть такі птахи, які клюватимуть за голову і люди будуть вмирати. Я довго думала потім над словами, і коли я побачила ці гвинтокрили, я згадала ці слова. Бо дуже відчула цю небезпеку, так це ВОНИ, вони несуть смерть в наші міста та села, вони прилетіли вбивати. Я трохи відчинила двері, і почула птаха, ПЕРЕСМІШНИК, він кричав: “Ужас, ужас, ужас…. ” Потім літаки. Танки. Це все летіло та їхало поруч з нашими будинками.
Вікна і двері дрижали, з усіх боків БАХАЛО, ми сиділи й не знали що робити. Мої рідні фізично не могли дістатися до підвалу, тож я була поруч, все що нас захищало, це стіни будинку.
Моя мама, яка в дитинстві бачила страшну війну, спочатку не могла зрозуміти що трапилось. Пролежала декілька дній з серцевим нападом. Все що одягли на себе, зібрали маленькі валізи.
війна
Дякую що прийшли підтримати:
Степан Здольник Анастасия Гуменюк я так зраділа, побачила людей! ДЯКУЮ ВАМ Дорогенькі! Я вже можу писати, далі буде! Ми сильні! Все буде добре.
Чекати поїзд прийшлось декілька годин, розклад змінювався. #Війна. Нас зустрів вечірній #Будапешт, колись у мирні часи ми гуляли тут. Але зараз розгублені, заморені, залякані, голодні вийшли на перон. Що далі? Куди? Двері відчинені на вокзалі, там люди! Там #волонтери надали допомогу, по-перше, запропонували гарячий чай, сік, бутерброди. Навіть пледи принесли. Попросили почекати, почали розв’язувати непросте питання, як і де ми будемо ночувати. Дякую дівчатам та хлопцям #волонтерибудапешт, які на приватних машинах нас відвезли до чудової жінки Viktória Lehoczky Вона зустріла нас, як найкращих друзів або родичів. Смачна вечеря, душ, зручні ліжка. Сім’я в безпеці, відпочивають. Бесіда майже до ранку.
Так народжується єдність, дружба! Так ми не тільки з книжок узнаємо історію наших країн. Ми розкриваємо серця назустріч один одному. Ми отримали допомогу! Дякую ВАМ, нові знайомі та друзі! Дякую Вікторія! Ми продовжуємо спілкуватися, але
це був тимчасовий прихисток, ми вирішили що ми будемо їхати до Болгарії. Тут залишили промінці подяки та нових #друзів!
Возможно, это изображение (1 человек, на открытом воздухе и памятник)
На фото ми бачимо машину, на якій нас привезли до будинку Вікторіі, на жаль хлопців я не добавила у друзі, але я їм дуже ДУЖЕ вдячна! 😘
Возможно, это изображение (автомобиль)
Навіть котики нас заспокоювали! Та красиві краєвиди Будапешту.🥰
Возможно, это изображение (на открытом воздухе)
Возможно, это изображение (кот и в помещении)
banner

Оставить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.